Офіс довкілля, в рамках проекту Діалоги про довкілля, вирішив створити майданчик, де б ми обговорювали ключові проблеми екологічної політики. Деякі з цих проблем вже перезріли. Не вистачає поштовху, публічних дебатів. І бажано, щоб вони були із ключовими стейкхолдерами: народними депутатами, представниками міністерств та інших ключових відомств.
Щороку кожен українець генерує від 300 до 500 кілограмів сміття, а вся країна – понад 11 млн тонн (твердих побутових відходів). З них на переробку йде 3-5%, а захоронюються 95-97%. В Україні офіційно налічують 5 455 сміттєзвалищ. Кількість несанкціонованих сміттєзвалищ у 5 разів більше – понад 30 тисяч. З січня 2018 року у Закон «Про відходи» було внесено зміни, які суворо зобов’язують сортувати сміття та забороняють захоронення на полігонах неперероблених твердих відходів. Проте, ці зміни не стали каталізатором реформи, чинне законодавство й досі не працює. Тому, постало питання прийняття нового законопроекту про управління відходами, а також інших супутніх законопроектів (законопроект про зняті з експлуатації транспортні засоби, законопроект про муніципальні відходи, законопроект про небезпечні відходи, законопроект про відпрацьовані нафтопродукти, законопроект про управління відходами видобувної промисловості, законопроект про відходи упаковки, законопроект про відходи електричного та електронного обладнання, законопроект про батарейки, батареї і акумулятори).
Своїми думками поділилися:
Олег Бондаренко – Голова Комітету Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування
Руслан Стрілець – Заступник Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації
Євгенія Аратовська – Засновниця та голова проєкту «Україна без сміття»
Андрій Ведмідь – Директор Департаменту комунальних послуг та комунального обслуговування, Міністерство розвитку громад та територій України
Армен Полатьян – Директор ПП «Обухівміськвторресурси»
Модерували дискусію Денис Казанський та Єгор Фірсов – Члени Правління ГО «Офіс довкілля»
Досвід іноземних країн показує, що сміттєпереробна галузь – це десятки підприємств, тисячі робочих місць, податки у державний бюджет. Якби в Україні було більше таких виробництв – це вирішувало б проблему не лише переповнених полігонів, але й багато економічних питань. Чому у нас досі до цього не прийшли?
Руслан Стрілець:
Питання сьогодні стоїть у тому, що сміттєва реформа і прийняття законопроекту 2207-1д реально на часі, тому що діюче законодавство застаріле. Чинний на сьогодні Закон «Про відходи» прийнятий ще у 1998 році. Сміттєпереробна галузь оновлюється кожні 10 років. А ми маємо закон, який не змінювався майже 25 років. Ми потребуємо сучасних правил, які будуть відповідати сучасним європейським нормам. Чому ж сьогодні не існує ринку переробки та якісної послуги?
Ті ресурси, які сьогодні використовують на подібних підприємствах як Обухівміськвторресурси – це саме ті компоненти, які є ресурсно цінними. У нас все одно залишається зайве сміття, яке неможливо переробити. Не все сміття прибуткове. У нас існують і негативні ситуації – коли сміття їде на полігон, який взагалі не відповідає нормам. Вони не можуть забезпечити екологічно безпечне розміщення цих відходів.
Те, що ми сьогодні платимо за послугу з вивезення сміття – це ті кошти, які не покривають екологічно безпечного поводження з цими відходами, їх утилізацію, переробку. Немає чудес, за все це треба платити.
Якщо ми кажемо про Німеччину, там за комплексну послугу вивезення, переробки та утилізації сміття платять 130 євро в рік на одну особу (300 грн в місяць).
Для того, щоб в Україні з’являлися сучасні об’єкти поводження з відходами – для цього треба залучити інвестора. Подібні заводи коштують десятки та сотні мільйонів євро. Ми спілкувалися з інвесторами, вони ставлять такі умови:
- Гарантія того, що сміття потрапить на підприємство;
- Економічно обґрунтований тариф;
- Громада через 10-20 років забере цей завод собі.
2207-1д відкриває сьогодні двері для інвесторів, дозволяє розробити регіональний план поводження з відходами. Фактично, законопроект вирішує багато проблем, які роками не давали можливість налагодити діалог з інвесторами.
Представник виконавчої влади стверджує, що нам не вистачає закону. То чому ж Верховна Рада не приймає його?
Олег Бондаренко:
Реформа управління відходами є однією з найважливіших реформ. Протягом 1,5 років у ВР знаходиться законопроект 2207-1д. Законопроект складний для розуміння та імплементації у чинне законодавство. 1600 конструктивних правок. Цьому було присвячено 3 місяці дискусії з авторами правок. Нарешті ми отримали готовий текст до другого читання. Навіть на цей час величезна кількість дискусійних питань. Я не виключаю, що ми повернемо цей законопроект на повторне друге читання. Моє бажання – винести цей законопроект в залу та провести його до кінця цієї сесії. Тобто до липня.
В Україні все одно функціонують підприємства з переробки певних видів відходів, не дивлячись на відсутність законодавства, регулювання, тарифів. Як їм це вдається?
Армен Полатьян:
Ключове у питанні поводження з відходами – дисципліна. Країни, які побороли цю проблему дуже дисципліновані – Японія, Швеція, Фінляндія. Ми в Обухові достатньо жорстко ставимося до питання поводження з відходами, але 30% населення каже наступне – у нас сміття нема, ми платити не збираємося. Питання з відходами- це питання особистої гігієни та гігієни всієї держави.
Як має регулюватися відповідальність виробників в Україні? У новому законопроекті йде про це мова?
Євгенія Аратовська:
Обмежень щодо виробництва упаковки в Україні немає. Мають бути запобіжники, які не дозволять виробникам використовувати дешеву та непереробну тару. У цьому році в Євросоюзі запрацював податок на пластик. Всі виробники, які утворюють тару, що не переробляється, зобов’язані сплачувати 80 євроцентів за кожен кілограм. Тонна неліквідів почала коштувати 800 євро. Це велике поле для того щоб створювати інновації у переробці таких видів відходів, або для того, щоб мотивувати виробників використовувати переробну тару.
Питання непереробної тари піднімають і в Австрії, і в Німеччині. Якщо говорити про Україну, ми маємо зобов’язати людей підписувати договори про поводження з відходами. В останній редакції законопроекту не передбачено штрафів за неправильне поводження з відходами. Навіть в Адміністративному Кодексі навмисно прибрали норми, які створювали штраф для порушників.
Що робити із недоліками законопроекту?
Олег Бондаренко:
Ми не можемо цим законом встановлювати надмірний вплив на життєдіяльність людини. Звичайно, ми маємо передбачити деякі покарання за значні порушення цього закону з боку населення. Тим не менш, ми розуміємо, що є свобода волі, що є свобода обирати той чи інший підхід для поводження з відходами. Та ж сама історія із законопроектом «Про обмеження обігу пластикових пакетів» (№ 2051-1). Ми не можемо обмежувати використання пластикових пакетів, тому що це вигідно та зручно для населення. Лише мотивація економічними стимулами.
Те сміття, що вже накопичилося на полігонах – що робити з ним?
Андрій Ведмідь:
З приводу законопроекту – він регулює питання всіх відходів. Побутові відходи – це лише 5% усіх відходів, що утворюють в країні. По нашим даним, 15 млн тонн на рік. Лише невелика частина – вторинні ресурси. Більшість відходів підлягають переробці на інший товар. Якщо це просто сміттєспалювальний завод, то він має генерувати електроенергію. На сьогоднішній день за переробку відходів платити дорожче, ніж за утилізацію. Тому що велика кількість звалищ та полігонів демпінгують ціною. А органи місцевого самоврядування бояться підвищувати тариф на поводження з відходами.
На сьогоднішній день поводження з відходами це не лише питання закону, але й питання освіти, дисципліни, відповідальності.
Щодо рекультивації полігонів, існують спеціальні державні будівельні норми, яких мають дотримуватися власники полігонів. Проте, поки що існує проблема із джерелом коштів. У органів місцевого самоврядування їх немає.
Питання від гостей:
Коли всі, хто приймав участь у розробці, побачать фінальний текст законопроекту?
З точки зору регламенту ВР, то цей законопроект ви побачите перед голосуванням на сайті Верховної Ради, після того як він буде затверджений на екокомітеті. Якщо неформально, він повинен пройти ще декілька узгоджень: профільним підкомітетом, пройти антикорупційну експертизу та експертизу з боку комітету з питань євроінтеграції, НАЗК та Єврокомісії. Це найважливіші показники дієвості законопроекту. Після цього він буде винесений на Екокомітет, що також займе декілька днів. Після цього він буде оприлюднений.
Зараз відбувається формування нових адміністративних одиниць. Орієнтовно, скільки на який регіон має бути полігонів та сміттєспалювальних або сміттєпереробних заводів?
В нашому законодавстві поки що не закріплений термін «регіональний план поводження з відходами». Цей термін є тільки у стратегії, яку презентувало Міністерство екології у 2019 році. Поки не буде закону, державний службовець, не зможе затвердити такий план.
Що ви хочете вирішити цим законом? Чого хоче держава? Яка стратегія обиралася для майбутнього України сфері управління відходами?
Перше завдання, яке стоїть – створити умови для того, щоб стало не так, як зараз. Це може бути революційний або еволюційний шлях. Перша задача – дати нормальні рамки, у яких повинні рухатися суспільство та бізнес для того щоб у нас з’явилася ієрархія поводження з відходами. У кожного міста буде своє бачення та модель поводження з відходами.
